"Після першого поранення я жартував, що вціліли серце і голова. Після другого вже було не смішно, неушкодженими лишились лише серце і язик". Так згадує про війну ветеран Сергій Фабрика з Кіровоградщини. Чоловік брав участь в Антитерористичній операції у 2014-2015 роках, а у перший день повномасштабної війни 2022-го року, попри те, що був списаний з війська, знову пішов на фронт. Нині – навчає школярів і дорослих прийомам ведення бою, тактичній медицині, а ще відшиває ноші і чохли для кулеметів для побратимів, які нині на "нулі". Точка доступу побувала у ветерана вдома, про його життєвий і військовий шлях читайте далі.

"Ми вчились воювати на власному досвіді і власних втратах"

У 2014-му Сергій Фабрика був серед добровольців, які прийшли у військкомат з єдиним бажанням – захистити Україну від росіян, які напали на територію суверенної держави. Вже тоді, каже, розумів, що війна – не десь далеко, тож для того, щоб окупанти не прийшли до нього додому, він ухвалив рішення йти воювати.

У 2014-му нами формувалась 57 бригада, це було в кінці літа. Восени нас спрямували на Донбас. Наша перша точка – Костянтинівка. Ми вчились воювати на власному досвіді і власних втратах.

На Донбасі воював майже рік. Там отримав поранення внаслідок мінно-вибухової травми, після якого лікувався у шпиталях понад пів року. Отримав другу групу інвалідності.

Як страйкбол з’явився у житті ветерана

Після реабілітації і повернення додому Сергій Фабрика почав розмірковувати про те, чим можна зацікавити сина, якому на той час було вісім років.

 У мене був товариш, який багато розповідав про страйкбол. Я зацікавився. Купив синові першу страйкбольну гвинтівку. Він швидко навчився стріляти. Ми робили це удвох. Стало нецікаво. Згодом я купив ще одну. Потім – ще, ще, ще… А потім я зрозумів, що йому буде цікаво пограти з друзями. І купив ще. І так почався страйкбол.

Страйкбол – це командна військово-стратегічна гра. Згодом Сергій  вирішив, що у такий спосіб – за допомогою гри у страйкбол – можна вчити дітей і дорослих прийомам поводження на полі бою. Адже нині, під час воєнного стану, це потрібні навички для кожного.

ветеран Сергій Фабрика страйкбол

Зараз маю 70 приводів різних моделювань і країн виробництва. Також в арсеналі – кулемети: зразки зброї пострадянської армії і країн NATO. Усе це купую в інтернеті. Така зброя вважається іграшками. Дозволи – не потрібні, – розповів ветеран.

зброя для страйкболу Сергій Фабрика

Поміняв "АТОшну" землю на полігон, щоб навчати дітей

Два гектари орної землі, яку Сергію виділила держава, оскільки він учасник бойових дій, ветеран поміняв на ділянку такою ж площею, яка стала полігоном для навчання.

полігон облаштував ветеран Сергій Фабрика
Фото: Страйкбольний клуб "СОВА"
страйкбольний клуб "Сова"
Фото: Страйкбольний клуб "СОВА"

Ставлення односельчан до цього – різне. Однак, більшість до цього часу не розуміють… У 2014 році я стикнувся з тим, що багато людей вважали, що війна далеко і міркували "Все жахливе, що мало би статись, відбудеться з ким завгодно, тільки не зі мною".

У 2020-му році Сергій Фабрика створив громадську організацію "Військово-патріотичний центр тактичної підготовки "Сова" на базі страйкбольного озброєння.

Страйкбольна зброя максимально схожа на бойову навіть по вазі. Гвинтівки стріляють пластиковими шестиміліметровими кульками. Екіпірування – повністю бойове, справжнє.

Учнів навчає опановувати:

  • тактичну підготовку;
  • стрілецьку підготовку;
  • тактичну медицину;
  • орієнтування на місцевості;
  • вміння визначити власну точку перебування, або іншу локацію;
  • вміння шукати людей за координатами;
  • користування радіозв’язком та інше.
ветеран Сергій Фабрика навчає школярів
Фото: Страйкбольний клуб "СОВА"

На полігоні, як і полі бою, треба діяти швидко. Часу вибрати зручну позицію – немає, каже ветеран.

В умовах реальної війни противник не чекає, поки ти зручно ляжеш і вистрілиш у зручній позиції. Страйкбол гарний тим, що під час гри ніколи цілитись, людина стріляє інтуїтивно, але знає куди полетить куля. До того ж, під час гри людина вчиться розуміти, яку віддачу дає зброя і яким є звук самого пострілу.

Це допомагає швидко перелаштуватись зі страйкбольного автомата на бойовий. Бо людина вже має досвід і усвідомлює, з чим матиме справу. Дві тисячі пострілів – стільки має зробити людина, щоб опанувати навички поводження зі зброєю, розповів Сергій Фабрика.

Приїжджають діти, даю їм амуніцію. Спочатку вони мають кострубатий вигляд, форма "не сідає" на них. Але після гри вони повертаються інакшими. Форма – як влита. Діти правильно тримають зброю. За один день!

школярів вчатся стріляти ГО "Сова"
Фото: Страйкбольний клуб "СОВА"

Страйкбол – це не лише про навички поводження зі зброєю

Вік учнів Сергія Фабрики – від 10 до 60+. Зі спостережень ветерана, людям різних вікових груп доволі складно спілкуватись.

Старші не розуміють молодь, а дітвора взагалі не сприймає того, що говорять старші люди. В умовах гри, наближеної до бойових умов, люди вчаться комунікувати.

Одним зі способів налагодження комунікації, каже, є те, що учасники команд звертаються одне до одного на позивний.

У мене діє заборона звернення на "ви". Кожен учасник отримує псевдо,  це стирає віковий бар’єр і люди починають спілкуватись відвертіше.

Каже, що такі ігри є свого роду цілющими для пар, яких "з’їдають" буденні і побутові справи. Згадує як у страйкбол грало подружжя.

Коли вони "воювали" один проти одного, готові були "пір’я повискубувати один з одного", а коли стали у "двійку", тобто проти спільного противника – відчайдушно прикривали один одного. Це уже була справжня сім'я. Це також – про спілкування. У нових для себе умовах люди розуміють цінність життя і ролі кожного з подружжя у родині.

Чому не можна лишати сміття на полі бою

Перед кожною грою ветеран проводить для учасників інструктаж. Одне з правил – не лишати на полігоні сміття. І це не лише про дбайливе ставлення про довкілля.

Всі пляшки, ганчірки, пакування треба забирати і викидати у смітник. У 2014-му році ми зрозуміли, що сміття на місці дислокації лишати не можна, бо противник підіймає дрон і відразу це бачить. Вони розуміють, що там, де сміття – є люди. Як тільки вони про це дізнаються, туди "летить" все.

полігон Сергія Фабрики біля будинку

Сергій Фабрика Нова Осота

О 7 ранку 24 лютого 2022 року був у ТЦК

Попри те, що через травму, яку Сергій Фабрика отримав у зоні АТО, у перший день повномасштабної війни ветеран вирішив знову піти воювати. Згадує, як на поріг терцентру комплектування вийшов воєнком і сказав "Чого приїхав?".

Кажу "Візьми мене хоч хлопцям картоплю чистити". Взяли. Спочатку був в роті охорони Олександрівки. Мене не дуже хотіли брати. Я це розумію, бо мав інвалідність, нога пошкоджена. Швидко йти ще міг, бігти – ні. Штурмовик з мене був би такий собі…

Згодом, каже, перевели у Херсонську область.

Заходили з Миколаївської області. Там і отримав поранення. Воював недовго – вісім місяців.

Три клінічні смерті

Про поранення, які отримав на війні, Сергій Фабрика розповідає неохоче.

Після другого неушкодженими лишились тільки серце і язик, – каже ветеран.

Торік у березні на сторінці у фейсбуці Рівненського обласного госпіталю для ветеранів війни з’явилось інтерв’ю з Сергієм Фабрикою, у якому він розповів, що у 2022-му менш ніж за десять метрів від нього розірвалась фугасна авіабомба. Після такого виживають не усі, але Сергій Фабрика боровся за життя.

Мене відкинуло метрів на 20, вкинуло в попередню вирву і присипало, тільки черевик виглядав. Мене відкопали побратими. Я три місяці пролежав на спині. Розтрощило три хребця, а спинний мозок залишився цілим. Були сильні опіки. Шкіра на голові припеклася до кістки. Пізніше її почистили, виявили там живі тканини і кістка відновилася, бо мали ставити імплант.

А ще було практично паралізоване дихання, контузія кишечника, з великими крововиливами.

Мене знову різали, чистили, мили. Ноги частково побиті – зажили без гіпсів, руки були в гіпсах три з половиною місяці. Того разу за пораненням була одна клінічна смерть, цього разу – три.

 "Я хвилююсь за свою країну"

Якщо українці не битимуться за свободу і суверенність, це може "відкинути" Україну на століття назад, вважає ветеран.

Ми повернемось у 1932-1933 роки. Росіяни висновки зробили і більше такої помилки не допустять. Вони діють на знищення. Ця війна – останній шанс для України.

Відшив 200 нош

Сергій Фабрика відшив дві сотні нош для побратимів батальйону, у складі якого воював. Його вироби, каже, відмінні від інших зразків.

Сергій Фабрика шиє ноші для військових

По-перше, мої складаються не "планшетом" і лежать в рюкзаці, а скручуються і завжди під рукою. По-друге, у такому вигляді ноші можуть слугувати подушкою. Окрім цього, ручки ширші і не довгі, як в інших ношах. Це для зручності евакуації бійця. Бо нести іноді доводиться 5-7 кілометрів.

Витримують вагу 150 кілограмів. На матеріал для виготовлення нош, гроші збирають військові.

ноші для побратимів шиє ветеран Сергій Фабрика

Мільйон гривень вкладень і трофейна кухня

Мільйон гривень вклав Сергій Фабрика у озброєння і амуніцію для гри в страйкбол. Вкладені гроші ще не окупились, каже ветеран. До того ж, постійно купує набої до гвинтівок і кулеметів, а ще зброя потребує догляду.

ветеран Сергій Фабрика навчає як поводитись зі зброєю

Стартовий комплект, який ветеран видає гравцю – форма, амуніція, зброя, 500 куль. Вартість для одного учасника – 250 гривень.

 Наступний "магазин" докуповується додатково. Один "магазин" – це 500 куль. Гранати так само. На першій грі гранати не даю ні за яких умов. На наступну і подальші ігри даю гранати. Стартова ціна – від 100 гривень.

гранати для гри у страйкбол

Учасників годують обідом. Поки що Сергій Фабрика називає їх "напівпольовими". Однак невдовзі планує організувати справжню польову кухню.

Поки побратими забирали трофейну зброю, я волочив трофейну кухню. Спочатку я забирав її на підрозділ, але у кількох місцях її пробило уламками під час обстрілу. Тому мені її подарували. Треба виконати зварювальні роботи, тоді нею можна буде користуватись.

Охочі, які хочуть навчитись грати у страйкбол, можуть звернутись за телефоном 098 504 82 83.

Технік-електрик – у цивільному житті

Сергій Фабрика за фахом – технік-електрик. Довгий час працював у санаторії електриком, згодом у фермера – водієм. А потім багато років у Києві на будівництві – майстром дільниці, згадує ветеран війни.

Майстер дільниці – це не тільки робота з людьми, а й робота руками. Електромонтаж – це не обслуговування, а досить цікава постійна робота. Це мені дуже подобалось. А потім сталось як сталось…

Каже, відчув, що потрапить на фронт, коли у 2013-му у Києві розпочалась Революція Гідності.

Моє покоління зробило все, щоб ця війна – відбулась. Тепер завдання мого покоління – цю війну виграти.

Нині чоловік на пенсії. Через травму, яку отримав під час першого поранення на фронті, зрозумів, що більше не зможе працювати за фахом, бо фізично – тяжко. Попри все, вважає себе багатою людиною.

Нормальна людина має хорошу роботу і одне хобі. А у мене немає роботи і є чотири хобі: бджоли, свині, страйкбол і столярство (сміється – ред.). 


Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО "Інститут масової інформації" в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.


Читайте також: “Щоб на долю наших дітей не вистачило цієї війни”: історія ветерана Олександра Ратушняка


Головне сьогодні